УТЕПЛЕННЯ ПІДЛОГИ МІЖПОВЕРХОВОГО ПЕРЕКРИТТЯ

Міжповерхові перекриття виконують подвійну функцію в будівлі: вони є несучими елементами, що розділяють поверхи, і одночасно виступають бар’єром для тепло- та звукопередачі. Теплові вимоги до таких конструкцій в Україні регламентуються ДБН В.2.6-31:2021 ‘Теплова ізоляція будівель’. Хоча тепловтрати через міжповерхові перекриття між двома опалюваними приміщеннями є значно меншими, ніж через зовнішні стіни чи дах, вони все ж існують і можуть впливати на мікроклімат. Для перекриттів, що розділяють опалюване приміщення від неопалюваного (наприклад, холодного підвалу або горища), вимоги до опору теплопередачі R (або U-фактора) є суворими, аналогічно зовнішнім огороджувальним конструкціям. Наприклад, для перекриття над холодним підвалом нормований опір теплопередачі Rq min може становити 4.95 (м²·К)/Вт для I температурної зони України.

Однак, не менш критичним, особливо в багатоквартирних будинках або приватних з житловими поверхами, є акустична ізоляція. ДБН В.1.1-31:2013 ‘Захист територій, будинків і споруд від шуму’ встановлює гранично допустимі рівні шуму та вимоги до звукоізоляції. Міжповерхові перекриття повинні ефективно знижувати передачу як повітряного шуму (розмови, музика), так і ударного шуму (кроки, падіння предметів). Для житлових будівель індекс ізоляції повітряного шуму (Rw) має бути не менше 52 дБ, а нормалізований рівень ударного шуму (Lnw) — не більше 58 дБ. Досягнення цих показників вимагає ретельного проєктування та правильного вибору матеріалів. Наприклад, для зниження ударного шуму ефективно застосовувати системи ‘плаваючої підлоги’ з динамічно жорсткими утеплювачами. Ігнорування акустичних вимог призводить до значного зниження комфорту проживання та може стати джерелом постійних скарг мешканців.

Варто зазначити, що для перекриттів із дерев’яних балок, які є поширеними у котеджному будівництві, особливої уваги потребує забезпечення повітронепроникності. Неконтрольоване переміщення повітря через конструкцію не тільки знижує теплоізоляційні властивості, але й може призвести до конденсації вологи всередині утеплювача, що негативно впливає на його довговічність та ефективність. Тому, окрім вибору утеплювача, необхідно також приділяти увагу паро- та гідроізоляційним шарам, їх правильному монтажу та герметизації всіх примикань.

Правильне проєктування міжповерхового перекриття з урахуванням усіх цих факторів дозволяє створити комфортне та енергоефективне житло. Сучасні будівельні рішення дозволяють досягти оптимального балансу між тепловим опором та звукоізоляцією, використовуючи багатошарові системи, де кожен шар виконує свою специфічну функцію. Це включає в себе несучу основу, шар для вирівнювання, тепло- та звукоізоляційний шар, розділові мембрани та фінішне покриття. Такий підхід є запорукою довговічності та високої якості експлуатації будівлі.

В контексті загальнобудівельних рішень, правильне утеплення підлоги міжповерхового перекриття є невід’ємною частиною створення цілісної енергоефективної оболонки будівлі, що сприяє зменшенню загального споживання енергії. Інтеграція таких рішень на ранніх етапах проєктування, як обговорюється на сторінці ‘Проекти’, є запорукою успіху та економічної доцільності.

Вибір утеплювача для міжповерхових перекриттів — це пошук оптимального компромісу між теплоізоляційними властивостями, здатністю до звукопоглинання, динамічною жорсткістю та економічною доцільністю. Серед найпоширеніших типів можна виділити мінеральну вату, екструдований пінополістирол (XPS), спінений поліетилен та целюлозний утеплювач. Кожен з них має свої унікальні характеристики, що визначають його ефективність у конкретних умовах.

Мінеральна вата (кам’яна або скловата) є універсальним рішенням. Вона має відмінні теплоізоляційні властивості (коефіцієнт теплопровідності λ зазвичай в діапазоні 0.035-0.045 Вт/(м·К)) та високий рівень звукопоглинання завдяки своїй волокнистій структурі. Для міжповерхових перекриттів особливо ефективні плити з високою щільністю (від 80 до 160 кг/м³), які забезпечують краще зниження ударного шуму, що підтверджено індексом ΔLw до 30 дБ для систем ‘плаваючої підлоги’. Динамічна жорсткість (Sd) мінеральної вати, що вимірюється в МН/м³, є ключовим показником для акустичної ізоляції, де менші значення вказують на кращу ефективність у зниженні ударного шуму.

Екструдований пінополістирол (XPS) характеризується низьким коефіцієнтом теплопровідності (λ від 0.029 до 0.034 Вт/(м·К)) та високою міцністю на стиск, що робить його ідеальним для навантажених підлогових конструкцій. Однак його звукоізоляційні властивості щодо ударного шуму значно гірші, ніж у мінеральної вати, через жорстку закриту комірчасту структуру. XPS ефективний для теплоізоляції між опалюваним та неопалюваним простором, але для боротьби з ударним шумом вимагає додаткових звукоізоляційних матеріалів або комплексних систем.

Спінений поліетилен, зокрема зі закритими порами, часто використовується як тонка підкладка під фінішне покриття для невеликого зниження ударного шуму та вирівнювання поверхні. Його теплоізоляційні показники помірні, а звукоізоляція недостатня для виконання основних вимог до міжповерхових перекриттів як самостійний матеріал.

Целюлозний утеплювач (ековата), виготовлений з переробленої паперової сировини, має хороші теплоізоляційні та звукопоглинаючі властивості (λ близько 0.038-0.042 Вт/(м·К)). Його можна застосовувати у порожнинах дерев’яних перекриттів, де він заповнює всі щілини, забезпечуючи відмінну повітронепроникність. Динамічна жорсткість цього матеріалу дозволяє ефективно боротися з ударним шумом, особливо при щільності укладання від 40 кг/м³.

Вибір матеріалу повинен базуватися на детальному розрахунку відповідно до ДБН. Наприклад, для перекриттів, де основний акцент робиться на акустичній ізоляції, слід віддавати перевагу мінеральній ваті або целюлозному утеплювачу з оптимальною динамічною жорсткістю. У випадках, коли перекриття розділяє холодний та теплий простір, і міцність на стиск є важливою, XPS може бути компонентом багатошарової системи. Інженерні системи в будівлі, включаючи вентиляцію, також взаємодіють з огороджувальними конструкціями. Докладніше про це можна дізнатися на сторінці про системи вентиляції.

Теплотехнічний розрахунок міжповерхових перекриттів є ключовим етапом проєктування, який визначає енергоефективність будівлі. Основним показником є коефіцієнт опору теплопередачі (R) або його зворотна величина – коефіцієнт теплопередачі (U-фактор, U = 1/R). Відповідно до ДБН В.2.6-31:2021, мінімально допустимі значення R для різних типів огороджувальних конструкцій встановлюються залежно від температурної зони України.

Для міжповерхових перекриттів, які розділяють опалювані приміщення, прямі вимоги до U-фактора можуть бути менш суворими, ніж для зовнішніх стін, але важливо враховувати диференційований температурний режим. Наприклад, якщо температура на верхньому поверсі становить +22°C, а на нижньому +18°C, виникає тепловий потік, який необхідно мінімізувати для забезпечення комфорту та уникнення зайвих енерговитрат. У такому випадку, навіть якщо перекриття не є ‘зовнішнім’, його утеплення з λ 0.035 Вт/(м·К) на товщину 50-100 мм є доцільним для підтримки стабільного мікроклімату та зниження перетоків тепла.

Формула для розрахунку R-фактора багатошарової конструкції виглядає так: R = R_зовн + Σ(d_i / λ_i) + R_вн, де d_i — товщина i-го шару матеріалу, λ_i — коефіцієнт теплопровідності i-го шару, а R_зовн та R_вн — опори теплопередачі на зовнішній та внутрішній поверхнях відповідно (для внутрішніх конструкцій ці значення можуть бути адаптовані). Для внутрішніх міжповерхових перекриттів часто не враховують поверхневі опори, зосереджуючись на опорі самих матеріалів.

У контексті ДБН, особливу увагу слід приділяти зонам термічних мостів, які можуть виникати в місцях примикання перекриття до несучих стін або колон. Навіть при якісному утепленні основної площі перекриття, недостатня ізоляція цих вузлів може призвести до значних тепловтрат та ризику утворення конденсату. Тому проєктні рішення повинні передбачати ефективну теплоізоляцію цих зон, використовуючи, наприклад, термовкладиші або зовнішнє утеплення фасадів, що перекриває торці плит.

Розрахунки повинні проводитися з урахуванням номінальних значень теплопровідності матеріалів, які вказуються виробниками та відповідають стандартам EN. Важливо також враховувати можливе зволоження утеплювача, яке може значно знизити його теплоізоляційні властивості. Для цього необхідно правильно проєктувати пароізоляційні та гідроізоляційні шари, запобігаючи проникненню вологи в конструкцію перекриття. Проєктування таких систем є важливим для будь-якого будівельного проєкту, включаючи складні споруди, як-от ті, що описані на сторінці CLT панелей, де точні розрахунки є стандартом.

Акустична ізоляція міжповерхових перекриттів є невід’ємною складовою комфортного проживання, особливо у багатоквартирних будинках або двоповерхових котеджах. Розрізняють два основних типи шуму: повітряний (голоси, музика, телевізор) та ударний (кроки, падіння предметів, робота побутових приладів). Методи боротьби з ними відрізняються, і ефективна звукоізоляція вимагає комплексного підходу.

Зменшення повітряного шуму (Rw): Для ізоляції від повітряного шуму ключову роль відіграє маса конструкції та її герметичність. Чим важче та щільніше перекриття, тим краще воно блокує звукові хвилі. Наприклад, монолітні залізобетонні плити товщиною 150-200 мм вже мають високий індекс Rw. Однак цього часто недостатньо для виконання нормативних вимог, тому застосовують багатошарові системи. Схеми ‘маса-пружина-маса’ (mass-spring-mass) з використанням пружних матеріалів, таких як мінеральна вата або спеціальні акустичні мембрани, дозволяють значно покращити ізоляцію повітряного шуму. Важливо, щоб усі шари конструкції були герметичними, адже навіть невеликі щілини можуть звести нанівець усі зусилля. Нормативний показник Rw для житлових приміщень в Україні, згідно з ДБН В.1.1-31:2013, становить мінімум 52 дБ.

Зменшення ударного шуму (Lnw): Боротьба з ударним шумом є більш складною, оскільки він передається безпосередньо через конструкцію у вигляді вібрації. Найефективнішим методом є створення ‘плаваючої підлоги’. Принцип її роботи полягає у відділенні верхнього шару підлоги (стяжки та фінішного покриття) від несучої конструкції перекриття за допомогою пружного звукоізоляційного шару. В якості такого шару зазвичай використовують мінераловатні плити або спеціальні акустичні мати з низькою динамічною жорсткістю (Sd < 30 МН/м³). Чим менша динамічна жорсткість утеплювача, тим краще він гасить вібрації. Товщина такого шару може варіюватися від 20 до 50 мм залежно від матеріалу та необхідного індексу зниження ударного шуму (ΔLw).

Для ефективного функціонування ‘плаваючої підлоги’ критично важливо забезпечити повну відсутність жорстких зв’язків між стяжкою та стінами, а також іншими елементами конструкції. Для цього по периметру приміщення встановлюють демпферні стрічки. Згідно з українськими нормами, нормалізований рівень ударного шуму Lnw не повинен перевищувати 58 дБ для житлових кімнат. Досягнення цього показника вимагає точного розрахунку динамічної жорсткості обраного утеплювача та правильного монтажу усієї системи. Неврахування цих принципів призведе до передачі ударного шуму на нижні поверхи, що є однією з найпоширеніших проблем у житлових будівлях. Більше інформації про важливість шумоізоляції можна знайти на сторінці Шумоізоляція.

Конструкція ‘плаваючої підлоги’ є золотим стандартом для акустичної ізоляції міжповерхових перекриттів, особливо для зниження ударного шуму. Її назва походить від того, що стяжка підлоги ніби ‘плаває’ на пружному шарі, не маючи жорсткого контакту з несучими конструкціями будівлі. Детальний розбір її вузлів є критично важливим для забезпечення ефективності.

Базові елементи ‘плаваючої підлоги’:

1. Несуча основа перекриття: Це може бути залізобетонна плита, дерев’яні балки або інші конструктивні елементи. Поверхня основи повинна бути максимально рівною та очищеною від будівельного сміття.
2. Пароізоляційний шар: Застосовується поліетиленова плівка товщиною не менше 0.2 мм, яка укладається з нахлестом 15-20 см і проклеюванням стиків. Вона захищає тепло- та звукоізоляційний шар від можливого зволоження знизу.
3. Звукоізоляційний/теплоізоляційний шар: Це серце ‘плаваючої підлоги’. Використовуються плити мінеральної вати з високою щільністю та низькою динамічною жорсткістю (наприклад, Rockwool Floor Batts з Sd < 10 МН/м³) або спеціальні акустичні мати. Товщина шару залежить від необхідного індексу зниження ударного шуму (ΔLw) – типові значення 30-50 мм для досягнення ΔLw 25-30 дБ. Важливо, щоб плити укладалися щільно, без щілин.
4. Розділовий шар (гідроізоляція): Над утеплювачем часто укладається ще один шар поліетиленової плівки або пергаміну для запобігання проникненню вологи зі стяжки в утеплювач.
5. Стяжка: Зазвичай це цементно-піщана стяжка товщиною не менше 50-60 мм, армована сіткою для запобігання тріщинам. Вага стяжки є важливим фактором для підвищення ізоляції повітряного шуму.
6. Демпферна стрічка (крайова): Це пружний матеріал (спінений поліетилен, мінеральна вата) товщиною 5-10 мм, що укладається по всьому периметру приміщення між стяжкою та стінами, а також навколо колон та інших вертикальних елементів. Вона запобігає передачі ударного шуму від стяжки до стін та служить температурним швом. Стрічка повинна бути вищою за рівень стяжки.
7. Фінішне покриття: Плитка, ламінат, паркет, килимове покриття.

Критичні вузли та нюанси проєктування:

• Примикання до стін: Демпферна стрічка повинна бути встановлена без розривів. Після заливки стяжки та її висихання, надлишки стрічки обрізаються на рівні чистої підлоги.
• Комунікації: Труби опалення, водопостачання, каналізації, які проходять через стяжку, повинні бути обгорнуті ізоляційним матеріалом (спінений поліетилен), щоб уникнути жорсткого контакту зі стяжкою та передачі вібрації.
• Дверні прорізи: Через дверні прорізи демпферна стрічка не прокладається, але потрібно забезпечити розрив стяжки між сусідніми приміщеннями, або ж використати спеціальні акустичні пороги.
• Вимоги до основи: Нерівності основи не повинні перевищувати 2 мм на 2 метри для якісної укладки жорстких плит утеплювача.

Ретельне виконання цих деталей гарантує, що система ‘плаваючої підлоги’ ефективно працюватиме, забезпечуючи заявлені показники зниження ударного шуму. Важливо звертатися до кваліфікованих фахівців з проєктування, оскільки самостійне виконання без належних знань може призвести до неефективності системи. Загальна якість будівельних робіт відіграє ключову роль, про що детальніше можна дізнатися на сторінці ‘Конструктор’.

Якість монтажу утеплювача для міжповерхового перекриття безпосередньо впливає на його теплотехнічну та акустичну ефективність. Навіть найдорожчий матеріал не дасть очікуваного результату при порушенні технології укладання. Процес монтажу включає кілька ключових етапів, кожен з яких вимагає ретельного контролю.

Етап 1: Підготовка основи.

• Очищення: Поверхня несучого перекриття повинна бути ретельно очищена від пилу, будівельного сміття, залишків розчину.
• Вирівнювання: Значні нерівності (більше 5 мм на 2 м) необхідно усунути за допомогою вирівнюючої стяжки або ремонтної суміші. Це особливо важливо для плитних утеплювачів, оскільки нерівна основа може призвести до їх пошкодження або створення щілин.
• Грунтування: Для покращення адгезії та знепилення основи може бути застосована ґрунтовка.

Етап 2: Укладання паро- та гідроізоляції.

• Пароізоляція: Якщо утеплювач гігроскопічний (наприклад, мінеральна вата) і є ризик зволоження знизу, укладається пароізоляційна плівка (поліетилен 0.2 мм). Вона укладається з нахлестом 150-200 мм, стики ретельно проклеюються спеціальним скотчем. Краї плівки заводяться на стіни на висоту майбутньої стяжки.
• Гідроізоляція: Якщо є ризик потрапляння вологи зверху (наприклад, у ванних кімнатах), поверх утеплювача укладається шар гідроізоляційної плівки.

Етап 3: Монтаж утеплювача.

• Плитні матеріали (мінеральна вата, XPS): Плити укладаються в один або два шари з розбіжністю швів (як цегла). Важливо забезпечити щільне прилягання плит одна до одної та до стін, уникаючи щілин. Для досягнення високих акустичних показників, плити з низькою динамічною жорсткістю укладаються безпосередньо під стяжку.
• Рулонні матеріали (спінений поліетилен): Розкочуються по поверхні, стики проклеюються.
• Сипучі матеріали (ековата, керамзит): Засипаються в порожнини дерев’яних перекриттів. Важливо забезпечити рівномірне розподілення та необхідну щільність укладання, щоб уникнути осідання з часом.

Етап 4: Влаштування демпферної стрічки.

• По всьому периметру приміщення, а також навколо колон, трубопроводів та інших вертикальних елементів, встановлюється демпферна стрічка зі спіненого поліетилену або мінеральної вати. Вона повинна мати товщину 5-10 мм та висоту, що перевищує товщину майбутньої стяжки. Це критично важливо для запобігання передачі ударного шуму через жорсткий контакт стяжки зі стінами.

Етап 5: Заливка стяжки.

• Після укладання всіх шарів та встановлення демпферної стрічки, проводиться заливка армованої цементно-піщаної стяжки. Товщина стяжки повинна бути не менше 50-60 мм для забезпечення її міцності та маси, що важливо для акустичної ізоляції.

Контроль якості:

• Візуальний огляд: Перевірка відсутності щілин, нахлестів, правильного укладання шарів.
• Перевірка рівня: Контроль рівності підстави та поверхні утеплювача.
• Перевірка герметичності: Особлива увага до проклеювання стиків паро- та гідроізоляційних плівок.

Правильний монтаж з дотриманням всіх технологічних вимог є запорукою довговічності та ефективності утеплення підлоги міжповерхового перекриття. Неякісна робота може призвести до утворення містків холоду та звуку, знижуючи загальну ефективність системи. При проєктуванні великих об’єктів або складних конструкцій, таких як ті, що використовуються в фундаментах будівель, також важливо дотримуватися всіх стандартів монтажу.

В Україні вимоги до тепло- та звукоізоляції будівель, включаючи міжповерхові перекриття, чітко регламентуються Державними Будівельними Нормами (ДБН). Основними документами, що необхідно враховувати при проєктуванні та будівництві, є ДБН В.2.6-31:2021 ‘Теплова ізоляція будівель’ та ДБН В.1.1-31:2013 ‘Захист територій, будинків і споруд від шуму’.

ДБН В.2.6-31:2021 ‘Теплова ізоляція будівель’:

• Цей нормативний документ встановлює мінімальні значення опору теплопередачі Rq min (або максимальні значення U-фактора) для зовнішніх огороджувальних конструкцій, а також для перекриттів, що розділяють опалювані та неопалювані приміщення. Хоча прямих жорстких вимог до перекриттів між двома *опалюваними* поверхами зазвичай немає (окрім випадків значної різниці температур або проєктів, що прагнуть до стандарту ZEB – Zero Energy Building), ДБН передбачає можливість розрахунку та оптимізації енергетичної ефективності всієї будівлі. Для перекриттів над холодними підвалами або горищами, нормативні значення Rq min є суттєвими та залежать від кліматичної зони України. Наприклад, для Києва (I температурна зона), мінімальний опір теплопередачі Rq min для перекриття над неопалюваним підвалом складає 4.95 (м²·К)/Вт.
• Важливо також враховувати коефіцієнт теплопровідності (λ) матеріалів, що використовуються, та їхню розрахункову вологість. ДБН передбачає коригування λ залежно від умов експлуатації (А або Б), що впливає на фактичний опір теплопередачі конструкції.

ДБН В.1.1-31:2013 ‘Захист територій, будинків і споруд від шуму’:

• Цей ДБН є основним документом, що регулює акустичні характеристики будівель. Він встановлює допустимі рівні шуму в приміщеннях та необхідні індекси ізоляції повітряного (Rw) та ударного (Lnw) шуму для міжповерхових перекриттів у житлових будинках.
• Для житлових кімнат та кухонь в багатоквартирних будинках, індекс ізоляції повітряного шуму Rw для міжповерхових перекриттів має бути не менше 52 дБ, а нормалізований рівень ударного шуму Lnw не повинен перевищувати 58 дБ. Для готелів, офісів та інших будівель ці показники можуть відрізнятися.
• ДБН В.1.1-31:2013 також надає методики розрахунку та проєктування звукоізоляційних конструкцій, зокрема рекомендує використання ‘плаваючих підлог’ та багатошарових систем для ефективного зниження ударного шуму. Ключовим параметром, що враховується, є динамічна жорсткість (Sd) звукоізоляційного матеріалу, яку необхідно підбирати відповідно до вимог.

Дотримання цих нормативів є обов’язковим для всіх учасників будівельного процесу в Україні та є запорукою безпечної, комфортної та енергоефективної експлуатації будівель. Проєктувальники повинні не лише застосовувати ці норми, але й враховувати кліматичні особливості регіону та специфіку будівельних матеріалів. Навіть для проектів малих архітектурних форм, які можуть бути наведені як приклад на сторінці A-Frame House, базові принципи тепло- та звукоізоляції залишаються актуальними.

Для досягнення високих показників звукоізоляції міжповерхових перекриттів, особливо зниження ударного шуму (ΔLw), слід керуватися не лише теоретичними розрахунками, але й практичними рекомендаціями, заснованими на результатах випробувань. Індекс ΔLw є показником, наскільки конкретна система ‘плаваючої підлоги’ здатна знизити ударний шум у порівнянні з голою несучою плитою. Чим вище значення ΔLw, тим краща звукоізоляція.

Динамічна жорсткість (Sd) та її вплив на ΔLw: Одним з найважливіших параметрів для вибору звукоізоляційного матеріалу є його динамічна жорсткість, що вимірюється в МН/м³. Матеріали з низькою динамічною жорсткістю (Sd < 30 МН/м³) є більш пружними і ефективніше гасять вібрації від ударного шуму. Наприклад, для досягнення ΔLw понад 25 дБ, часто використовуються спеціалізовані мінераловатні плити зі щільністю 100-150 кг/м³ та Sd у діапазоні 5-15 МН/м³. Типовий приклад: плита мінеральної вати товщиною 30 мм зі Sd = 10 МН/м³ може забезпечити ΔLw близько 27-29 дБ у системі ‘плаваючої підлоги’ з цементно-піщаною стяжкою 60 мм.

Порівняння жорстких та м’яких утеплювачів:

• Жорсткі плити (XPS, піноскло): Мають високу міцність на стиск, відмінну теплоізоляцію. Однак їхня висока динамічна жорсткість (Sd > 50 МН/м³) робить їх малоефективними для зниження ударного шуму як самостійний шар у ‘плаваючій підлозі’. Їх краще використовувати в системах, де немає прямого ударного навантаження або в комбінації з іншими, більш пружними матеріалами.
• М’які та напівжорсткі плити (мінеральна вата, акустична вата): Ці матеріали, завдяки своїй пружній волокнистій структурі, демонструють значно кращі показники ΔLw. Для досягнення максимального ефекту важливо вибирати плити з мінімальним значенням Sd, спеціально розроблені для ‘плаваючих підлог’. Наприклад, деякі виробники пропонують матеріали, що дозволяють досягти ΔLw до 34 дБ при товщині всього 20 мм.

Критичність вузлів примикання: Навіть найкращий матеріал не врятує, якщо вузли примикання стяжки до стін виконані негерметично. Демпферна стрічка по периметру повинна бути суцільною, без розривів, і повністю перекривати товщину стяжки. Це запобігає передачі ударного шуму через жорсткий зв’язок зі стінами, що може звести нанівець усі зусилля з акустичної ізоляції. Застосування спеціальних ущільнювальних мастик або герметиків у місцях проходження комунікацій також є обов’язковим. Якщо говорити про загальні підходи до будівництва, цей принцип аналогічний детальному проєктуванню всіх елементів, як це робиться для індивідуальних проєктів.

Практичне вимірювання та аудит: На етапі введення об’єкта в експлуатацію або при виникненні проблем, можливо проведення акустичного аудиту, що включає вимірювання рівнів повітряного та ударного шуму відповідно до ISO 140-7 та ISO 717-2. Ці вимірювання дозволяють об’єктивно оцінити ефективність застосованих рішень та їх відповідність ДБН В.1.1-31:2013.