ПАЛЬОВО-ПЛИТНИЙ ФУНДАМЕНТ (КОМБІНОВАНИЙ)

Пальово-плитний фундамент (ППФ) є гібридним типом фундаменту, який поєднує несучі функції паль та монолітної плити. Його основна ідея полягає в оптимізації передачі навантажень від будівлі на ґрунтову основу. Палі, зазвичай буронабивні або забивні, проходять крізь слабкі шари ґрунту та передають частину навантаження на більш міцні, глибинні шари. Плита, у свою чергу, розподіляє навантаження між палями та безпосередньо на верхні шари ґрунту, а також забезпечує просторову жорсткість усього фундаментного блоку. Згідно з ДБН В.2.1-10:2009 'Основи та фундаменти будівель і споруд. Основні положення проєктування', такий підхід дозволяє підвищити несучу здатність фундаменту та зменшити нерівномірні осідання, що особливо критично для багатоповерхових будівель.

Основними сферами застосування ППФ є будівництво на слабких, стисливих ґрунтах (наприклад, лесові, мулисті, торф'яні, насипні) або в умовах високого рівня ґрунтових вод. Також ППФ є оптимальним рішенням для споруд зі значними вертикальними та горизонтальними навантаженнями, де традиційні стрічкові або суцільні плитні фундаменти є неефективними або економічно недоцільними. Це можуть бути висотні житлові та офісні комплекси, промислові об'єкти, мостові опори, тощо. Вибір ППФ обумовлений не тільки технічними, а й економічними факторами. Хоча початкові витрати на влаштування ППФ можуть бути вищими, ніж на простіші типи фундаментів, він часто дозволяє уникнути дорогих та трудомістких заходів з поліпшення ґрунтів, таких як повна або часткова заміна ґрунту основи, або використання глибоких котлованів, що у підсумку значно скорочує загальну вартість проєкту та терміни будівництва.

Важливою перевагою ППФ є його здатність протистояти нерівномірним деформаціям основи, що може виникати через неоднорідність ґрунтів, сейсмічну активність або динамічні навантаження. Плита у складі ППФ працює як жорсткий диск, який перерозподіляє навантаження від ділянок з меншою несучою здатністю на ділянки з більшою, залучаючи до роботи палі. Ефективність цього механізму підтверджується численними розрахунками та практичним досвідом будівництва в різних регіонах, включно з Україною, де дотримання будівельних норм та стандартів, таких як ДБН В.2.1-10:2009, є обов'язковим для забезпечення надійності споруд.

Також ППФ демонструє високу ефективність у випадках реконструкції та надбудови існуючих будівель, де необхідно збільшити несучу здатність фундаменту без значних втручань у вже існуючу структуру. Застосування мікропаль або ін'єкційних паль у поєднанні з підсиленням плити дозволяє реалізувати такі проєкти зі значно меншими ризиками та витратами. Окрім того, ППФ забезпечує покращену теплотехніку основи за рахунок можливості ефективної інтеграції утеплювача під плитою та навколо паль, що сприяє досягненню високих показників енергоефективності будівлі, що є ключовим аспектом для сучасних проєктів.

Комбінований пальово-плитний фундамент також має високу стійкість до дії сил морозного пучіння ґрунту, оскільки палі заглиблюються нижче глибини промерзання. Це мінімізує ризики деформацій та пошкоджень фундаменту в холодну пору року, що є особливо актуальним для північних та центральних регіонів України, де глибина промерзання може сягати 0.8-1.5 м залежно від типу ґрунту та кліматичної зони, як це визначено у ДБН В.1.1-12:2014 'Будівництво у сейсмічних районах України'.

Нарешті, ППФ може бути інтегрований з інженерними системами будівлі. Наприклад, в плиті можна передбачити канали для прокладання комунікацій або систему теплої підлоги, що спрощує монтаж та експлуатацію. Ця універсальність робить його привабливим рішенням для сучасного будівництва, де вимагається комплексна оптимізація усіх аспектів проєкту.

Дізнайтеся більше про різні типи фундаментів.

Проєктування пальово-плитного фундаменту починається з всебічної гео-розвідки, яка є фундаментальною для визначення несучої здатності ґрунту. В Україні ці вимоги регламентуються ДБН А.2.1-1-2014 'Інженерні вишукування для будівництва. Основні положення'. Комплекс інженерно-геологічних вишукувань включає буріння свердловин, статичне та динамічне зондування, польові випробування ґрунтів (наприклад, штампові випробування) та лабораторні дослідження зразків ґрунту.

Для ППФ критично важливим є визначення таких параметрів, як міцнісні характеристики (кут внутрішнього тертя φ, питоме зчеплення с), деформаційні характеристики (модуль деформації Е, коефіцієнт Пуассона ν), а також рівень ґрунтових вод (РГВ) та його сезонні коливання. Наявність агресивних вод, що можуть впливати на довговічність бетонних конструкцій, також має бути оцінена. Несуча здатність ґрунту для паль розраховується відповідно до ДБН В.2.1-10:2009. Вона залежить від площі поперечного перерізу палі, її довжини, характеристик ґрунту по стовбуру палі та в підошві. Формули розрахунку враховують опір ґрунту під нижнім кінцем палі (залежить від типу ґрунту та його щільності) та опір ґрунту по бічній поверхні палі.

Наприклад, для піщаних ґрунтів несуча здатність палі визначається коефіцієнтами опору ґрунту під підошвою та по бічній поверхні, які беруться з таблиць ДБН залежно від щільності ґрунту, глибини залягання та типу палі. Для глинистих ґрунтів враховується питоме зчеплення ґрунту. При статичному зондуванні, отримані показники конусного опору (qc) та тертя по муфті (fs) дозволяють безпосередньо оцінити несучу здатність палі. Важливо враховувати, що несуча здатність окремої палі відрізняється від несучої здатності палі у складі групи паль або пальово-плитного фундаменту через ефект взаємодії.

Розрахунок несучої здатності плитної частини ППФ базується на моделі пружної основи (модель Вінклера або більш складні моделі, як-от пружна півплощина). Несуча здатність плити, що контактує з ґрунтом, визначається за формулами ДБН В.2.1-10:2009 для дрібного залягання фундаментів, де враховується середній тиск під підошвою фундаменту та граничний опір ґрунту. Завдяки комбінованій роботі, ППФ дозволяє зменшити тиск на ґрунт від плити, оскільки значна частина навантаження передається палями. Цей синергетичний ефект є ключовим для оптимізації розмірів плити та кількості паль.

При проєктуванні важливо враховувати вплив морозного пучіння ґрунту, особливо для верхньої частини плити та головок паль. В Україні, відповідно до ДБН В.2.1-10:2009, глибина промерзання ґрунту розраховується з урахуванням кліматичних умов регіону та типу ґрунту. Для запобігання впливу пучіння, палі заглиблюються нижче розрахункової глибини промерзання, а під плитою може влаштовуватись непучиніста подушка або застосовуватися утеплення по периметру. Інформація про РГВ також критична, оскільки високий РГВ потребує додаткових заходів з гідроізоляції та дренажу, що збільшує вартість і складність проєкту. Правильна гео-розвідка та точний розрахунок є запорукою надійності та довговічності ППФ, забезпечуючи оптимальне співвідношення між безпекою та вартістю будівництва.

Експертний підхід до гео-розвідки також передбачає оцінку сейсмічної активності ділянки відповідно до ДБН В.1.1-12:2014 'Будівництво у сейсмічних районах України'. Це впливає на конструктивні рішення паль та плити, вимоги до армування та вузлів з'єднання, забезпечуючи стійкість споруди до динамічних навантажень. Відсутність повної інформації про ґрунтові умови може призвести до значних проблем, таких як нерівномірні осідання, тріщини в конструкціях або навіть аварійні ситуації, що підкреслює критичну важливість цього етапу.

Сучасні інженерні системи є невід'ємною частиною будівництва, що починається з надійного фундаменту.

Проєктування пальово-плитного фундаменту (ППФ) є багатоетапним процесом, що вимагає глибоких інженерних знань та використання сучасних розрахункових методів. Ключовим аспектом є моделювання взаємодії системи 'паля – ґрунт – плита'. Існують різні моделі для розрахунку ППФ, від спрощених до складних числових методів, таких як метод скінченних елементів (МСЕ).

Один з найпростіших підходів – це модель, де палі та плита розглядаються як два паралельно працюючі елементи, кожен з яких несе свою частку навантаження. Однак цей метод не враховує складну взаємодію між ними. Більш просунуті методи, такі як метод пружних опор або метод жорсткої плити на пружній основі з урахуванням роботи паль, дозволяють більш точно оцінити розподіл навантажень.

Згідно з ДБН В.2.1-10:2009, розрахунок ППФ повинен враховувати граничні стани: за несучою здатністю (перша група граничних станів) та за деформаціями (друга група граничних станів). Для розрахунку за несучою здатністю перевіряється міцність матеріалів паль і плити, а також несуча здатність ґрунту основи під палями та плитою. Розрахунок за деформаціями передбачає визначення осідань фундаменту та їхньої нерівномірності, що має бути в допустимих межах для конкретного типу споруди.

Сучасне проєктування ППФ часто базується на використанні спеціалізованого програмного забезпечення, що реалізує метод скінченних елементів (FEM). Цей підхід дозволяє детально моделювати ґрунт як тривимірне тіло зі складними нелінійними властивостями, а палі та плиту – як елементи конструкції. FEM дає змогу враховувати геометрію фундаменту, неоднорідність ґрунтової основи, послідовність навантаження та будівництва. Це дозволяє отримати реалістичні епюри напружень та деформацій у ґрунті, внутрішні зусилля в палях та плиті, а також прогнозувати осідання та крени споруди. Прикладом такого ПЗ є Plaxis, Midas GTS NX, LIRA-SAPR, SCAD Office.

Особлива увага приділяється розрахунку армування плити та паль. Плита армується подвійною сіткою, враховуючи згинальні моменти, що виникають від навантаження та взаємодії з палями. Зони максимальних моментів зазвичай розташовуються над головами паль та між ними. Палі армуються робочою та конструктивною арматурою, що розраховується на осьові та згинальні навантаження, які передаються від плити. Взаємодія 'паля-плита' особливо важлива у вузлі з'єднання, де палі жорстко з'єднуються з плитою через арматурні випуски. Ці вузли повинні забезпечувати передачу як вертикальних, так і горизонтальних зусиль та моментів.

Додатково, проєктування повинно включати аналіз стійкості фундаменту до бічних навантажень (від вітру, сейсміки) та перевірку на просідання, якщо ґрунти є просідаючими. Правильне проєктування та точний розрахунок є ключовими для забезпечення надійності та економічної доцільності пальово-плитного фундаменту, особливо з урахуванням місцевих норм та кліматичних особливостей України.

Оптимальне розміщення паль у плиті також є предметом детального розрахунку. Зазвичай палі розташовують рівномірно під колонами та несучими стінами, а також по периметру плити. Однак, на основі даних про розподіл навантажень від верхньої конструкції та результатів FEM-моделювання, може бути прийнято рішення про нерівномірне розташування паль для досягнення більш ефективної роботи фундаменту. Це вимагає від архітектора та інженера-конструктора тісної співпраці вже на ранніх етапах проєктування, щоб врахувати всі можливі фактори впливу та оптимізувати рішення.

Архів архітектурних проєктів може надихнути на нові ідеї в проєктуванні фундаментів.

Структурна цілісність пальово-плитного фундаменту (ППФ) є критичною для довговічності та безпеки всієї будівлі. Вона забезпечується комплексною взаємодією паль, плити та ґрунту основи, а також відповідним армуванням та якістю матеріалів. Головне завдання ППФ – рівномірно розподілити та передати навантаження від надземної частини споруди на ґрунт з мінімальними та рівномірними осіданнями.

Розподіл навантажень у ППФ відбувається таким чином: вертикальні навантаження від будівлі передаються на плиту, яка, у свою чергу, передає їх на палі та безпосередньо на ґрунт під плитою. Частка навантаження, що припадає на палі та на ґрунт під плитою, залежить від жорсткості плити, жорсткості паль, їхньої довжини, діаметра, кількості, а також від деформаційних характеристик ґрунту. Чим слабший ґрунт, тим більша частина навантаження передається на палі.

Згідно з ДБН В.2.1-10:2009, при розрахунку структурної цілісності враховуються такі чинники: міцність бетону та сталі, стійкість до згинальних моментів та поперечних сил, що виникають у плиті та палях. Особливу увагу приділяють вузлам з'єднання паль з плитою. Палі, як правило, жорстко закладаються в плиту на глибину не менше 100-150 мм з випусками робочої арматури, що забезпечує монолітне з'єднання. Це дозволяє плиті та палям працювати як єдине ціле, перерозподіляючи локальні перевантаження.

Для забезпечення цілісності плити важливим є правильний розрахунок та влаштування арматурного каркаса. Плита, як правило, армується подвійною сіткою з арматури класу А400/500С, з діаметром стрижнів, що визначається розрахунком (зазвичай від 12 до 25 мм), та кроком, що забезпечує необхідну жорсткість та міцність (зазвичай 150-200 мм). Захисний шар бетону для арматури повинен бути не менше 40-50 мм, щоб забезпечити антикорозійний захист і вогнестійкість. Контроль якості бетону, що використовується для плити та паль (клас бетону B25-B35), а також його ущільнення за допомогою вібраторів, є запорукою досягнення розрахункової міцності.

Додатково, для ППФ, що знаходяться в умовах підвищеної агресивності ґрунтових вод або хімічно агресивних середовищ, необхідно передбачати спеціальні заходи захисту: використання сульфатостійкого цементу, гідроізоляційні покриття, а також додавання до бетону присадок, що підвищують його водонепроникність та хімічну стійкість. Постійний моніторинг осідань під час будівництва та експлуатації дозволяє контролювати фактичну поведінку фундаменту та, за потреби, вносити корективи або проводити підсилення. Правильне забезпечення структурної цілісності ППФ – це інвестиція в довговічність та безпеку всієї будівельної споруди.

Важливість контролю якості бетону не може бути переоцінена. Використання бетону з показниками водонепроникності не нижче W6 та морозостійкості F150 для зовнішніх конструкцій є стандартом. Окрім того, відповідність класу бетону проєктним вимогам має бути підтверджена лабораторними випробуваннями з кожної партії постачання, а також зразками-кубами, виготовленими безпосередньо на будівельному майданчику. Це гарантує, що фундамент витримає передбачені навантаження протягом усього терміну служби будівлі. Без цих заходів, навіть ідеально спроєктований фундамент може виявитися ненадійним.

Дізнайтеся більше про сучасні види бетону.

Технологія влаштування пальово-плитного фундаменту (ППФ) вимагає чіткого дотримання послідовності робіт та високої якості виконання кожного етапу. Основні етапи включають підготовку майданчика, влаштування паль, підготовку основи під плиту, армування та бетонування плити, а також гідроізоляційні роботи.

Влаштування паль: Залежно від типу ґрунту та проєктних рішень, можуть застосовуватися різні типи паль: буронабивні, забивні або гвинтові. Для ППФ найчастіше використовуються буронабивні палі, що дозволяють мінімізувати динамічні впливи на сусідні будівлі. Процес буріння свердловин відбувається до проєктної глибини, після чого у свердловину опускається арматурний каркас та виконується бетонування. Для забезпечення якості бетонування застосовується метод вертикально-переміщуваної труби (ВПТ), що гарантує суцільність палі та відсутність розшарувань бетону. Для буронабивних паль діаметр свердловини зазвичай варіюється від 400 мм до 1200 мм, а глибина – від 10 м до 30 м і більше, залежно від глибини залягання несучих ґрунтових шарів.

Підготовка основи під плиту: Після влаштування паль виконується зворотна засипка котловану непучиністим ґрунтом (пісок, щебінь) з пошаровим ущільненням до коефіцієнта ущільнення не менше 0.95. На ущільнену основу влаштовується підготовка з бетонної суміші класу В7.5-В15 товщиною 100-150 мм, що слугує основою для гідроізоляції та арматурного каркаса плити. Важливо забезпечити рівну поверхню підготовки, щоб уникнути пошкодження гідроізоляції та забезпечити правильне положення арматури.

Вузли з'єднання палі з плитою: Це один з найкритичніших вузлів. Палі виступають над рівнем підготовки на 100-150 мм, а їхня робоча арматура випускається на висоту, необхідну для зв'язку з арматурою плити (довжина нахлесту арматури, згідно ДБН В.2.6-98:2009 'Бетонні та залізобетонні конструкції', має бути не менше 40-50 діаметрів робочої арматури). Це забезпечує монолітність з'єднання та ефективну передачу зусиль. Головки паль перед бетонуванням плити очищаються від забруднень та слабких шарів бетону.

Армування та бетонування плити: Плита армується подвійною просторовою сіткою, яка зв'язується з випусками арматури з паль. Арматурні каркаси збираються з робочої та конструктивної арматури, фіксуються спеціальними фіксаторами для забезпечення необхідного захисного шару бетону. Бетонування плити здійснюється безперервно, щоб уникнути робочих швів, що можуть послабити конструкцію. Використовується бетон відповідного класу (B25-B35) з обов'язковим вібруванням для видалення повітря та ущільнення суміші, що підвищує міцність та довговічність. Після бетонування плити необхідно забезпечити належний догляд за бетоном (зволоження, укриття) для правильного набору міцності та запобігання утворенню тріщин.

Гідроізоляція: Для захисту плити від ґрунтових вод застосовується рулонна або обмазувальна гідроізоляція, що укладається на підготовку. Важливо забезпечити суцільність гідроізоляційного шару та його надійне примикання до вертикальних елементів (стін підвалу, цоколя). У разі високого рівня ґрунтових вод, додатково може влаштовуватись пристінний та пластовий дренаж, що відводить воду від фундаменту. Дренажна система повинна відповідати вимогам ДБН В.2.5-75:2013 'Каналізація. Зовнішні мережі та споруди'.

Дотримання цих технологічних вимог є запорукою надійності та довговічності пальово-плитного фундаменту, дозволяючи йому ефективно працювати в умовах складних ґрунтів та високих навантажень. Важливо пам'ятати, що будь-які відхилення від проєкту або порушення технології можуть призвести до серйозних деформацій та пошкоджень усієї будівельної конструкції.

Основи влаштування дренажу для захисту фундаменту.

Застосування пальово-плитних фундаментів (ППФ) в Україні регламентується низкою будівельних норм та стандартів (ДБН), які враховують як геологічні, так і кліматичні особливості регіонів. Основними нормативними документами є ДБН В.2.1-10:2009 'Основи та фундаменти будівель і споруд. Основні положення проєктування', ДБН А.2.1-1-2014 'Інженерні вишукування для будівництва. Основні положення' та ДБН В.1.1-12:2014 'Будівництво у сейсмічних районах України'.

Кліматичні особливості України, такі як значні перепади температур, висока вологість та глибина промерзання ґрунту, що може сягати 0.8-1.5 м залежно від регіону (наприклад, Київська область має нормативну глибину промерзання від 0.9 м до 1.2 м для суглинків), вимагають особливого підходу до проєктування ППФ. Палі повинні заглиблюватися нижче розрахункової глибини промерзання, щоб уникнути впливу сил морозного пучіння. Для плитної частини, що знаходиться на меншій глибині, може бути передбачена утеплена відмостка або шар непучинистого ґрунту під плитою для запобігання впливу морозу.

Геологічні умови України також дуже різноманітні. На півдні та сході країни поширені лесові просідаючі ґрунти, які вимагають ретельних інженерних вишукувань та, у разі потреби, ущільнення або хімічного закріплення. У західних регіонах, особливо в Карпатах, можуть зустрічатися скельні та напівскельні ґрунти, що спрощує влаштування паль, але створює виклики для буріння. У центральних областях часто зустрічаються глини, суглинки та піски, з різною несучою здатністю та рівнем ґрунтових вод. Високий рівень ґрунтових вод, особливо в заплавах річок, вимагає ефективних гідроізоляційних заходів та систем дренажу. Це може включати використання спеціальних гідроізоляційних матеріалів, бетон з підвищеною водонепроникністю (W8-W12) та системи відведення води.

Згідно з ДБН В.1.1-12:2014, для регіонів України з високою сейсмічною активністю (наприклад, Крим, Одеська область, Закарпаття), проєктування ППФ повинно враховувати сейсмічні навантаження. Це передбачає підвищені вимоги до армування плити та паль, жорсткості вузлів з'єднання, а також перевірку на стійкість та зсув. У таких випадках розрахунки виконуються з урахуванням динамічних впливів, а коефіцієнти надійності матеріалів та ґрунтів збільшуються.

Вибір типу паль (буронабивні, забивні, гвинтові) також залежить від регіональних особливостей та ґрунтових умов. Наприклад, в умовах щільної міської забудови, де необхідно мінімізувати вібрації, перевага надається буронабивним або CFA (неперервний шнек) палям. У сільській місцевості або на відкритих ділянках можуть застосовуватися забивні палі, що є економічно вигіднішими за наявності відповідного обладнання.

Врахування всіх цих факторів у проєкті ППФ є запорукою будівництва надійних, довговічних та безпечних споруд, що відповідають сучасним вимогам енергоефективності та стійкості до зовнішніх впливів, відповідно до діючих українських норм.

Експертність у проєктуванні ППФ в Україні також передбачає використання актуальних інженерних методик для аналізу ґрунтових умов, таких як результати статичного та динамічного зондування, що дозволяють уточнити характеристики ґрунту безпосередньо на місці будівництва. Це дає змогу оптимізувати довжину та діаметр паль, а також їхнє розташування, що в кінцевому підсумку впливає на вартість та ефективність фундаменту. Українські проєктні організації, що спеціалізуються на фундаментах, мають значний досвід роботи з різними ґрунтами, і їхній досвід є безцінним для реалізації складних проєктів.

Перегляньте наші проєкти, щоб побачити приклади успішного будівництва.

Комбінований пальово-плитний фундамент (ППФ), незважаючи на свою складність, має низку значних переваг, які роблять його привабливим рішенням для певних умов будівництва, а також і деякі обмеження, які необхідно враховувати на етапі проєктування.

Переваги ППФ:

• Висока несуча здатність: Поєднання паль, що передають навантаження на міцні глибинні шари ґрунту, та плити, що розподіляє навантаження та працює з верхніми шарами, забезпечує значно вищу несучу здатність порівняно з окремими плитними або пальовими фундаментами. Це дозволяє зводити масивні та висотні споруди на слабких ґрунтах.
• Зменшення нерівномірних осідань: Жорстка плита ефективно перерозподіляє навантаження, нівелюючи локальні відмінності в несучій здатності ґрунту. Це значно знижує ризик нерівномірних осідань, що є критичним для цілісності конструкцій та їх довговічності.
• Ефективність на слабких ґрунтах: ППФ є оптимальним рішенням для ділянок з низькою несучою здатністю верхніх шарів ґрунту, просідаючими ґрунтами, або високим рівнем ґрунтових вод, де інші типи фундаментів вимагали б значних та дорогих заходів з поліпшення ґрунту.
• Стійкість до горизонтальних та динамічних навантажень: Завдяки жорсткому зв'язку паль з плитою, ППФ демонструє високу стійкість до сейсмічних, вітрових та інших динамічних навантажень, що підтверджується розрахунками відповідно до ДБН В.1.1-12:2014.
• Оптимізація витрат: Хоча початкові витрати на ППФ можуть бути більшими за традиційні фундаменти, він часто дозволяє уникнути значних витрат на зміцнення ґрунтів, зменшити об'єм земляних робіт, або забезпечити можливість будівництва на ділянках, які інакше були б непридатними.

Обмеження ППФ:

• Складність проєктування та розрахунків: Проєктування ППФ вимагає глибоких знань механіки ґрунтів та будівельної механіки, використання спеціалізованого програмного забезпечення (FEM-моделювання) та ретельного аналізу взаємодії системи 'паля – ґрунт – плита'. Помилки на цьому етапі можуть мати серйозні наслідки.
• Висока вартість та трудомісткість: Влаштування ППФ є більш трудомістким та дорогим процесом порівняно з дрібним закладенням стрічкових фундаментів або монолітною плитою на міцних ґрунтах. Це пов'язано з бурінням та бетонуванням великої кількості паль, значними об'ємами армування та бетонування плити, а також необхідністю спеціалізованої техніки.
• Тривалість будівництва: Цикл влаштування ППФ є довшим через багатоетапність процесу, включаючи очікування набору міцності бетону паль перед початком робіт з плитою.
• Вимоги до якості виконання: Будь-які порушення технології влаштування паль (неякісне бетонування, відхилення від проєктних розмірів) або плити (недостатнє ущільнення бетону, порушення захисного шару арматури) можуть значно знизити несучу здатність та надійність фундаменту.
• Екологічний вплив: Влаштування паль, особливо забивних, може супроводжуватися значним шумом та вібраціями, що створює дискомфорт для навколишньої забудови та вимагає відповідних екологічних дозволів та контролю.

Незважаючи на обмеження, при кваліфікованому проєктуванні та якісному виконанні, пальово-плитний фундамент залишається одним з найефективніших та найбезпечніших рішень для будівництва складних об'єктів на проблемних ґрунтах, що відповідає високим стандартам будівельної галузі в Україні та за її межами.

Уникнення типових помилок при будівництві – запорука успіху.

Контроль якості (КЯ) та моніторинг є невід'ємними складовими успішного будівництва пальово-плитного фундаменту (ППФ). З огляду на складність системи та її критичну роль у забезпеченні стабільності будівлі, кожен етап робіт повинен супроводжуватися суворими перевірками. Це дозволяє своєчасно виявити та усунути можливі відхилення від проєкту та нормативних вимог, таких як ДБН В.2.1-10:2009.

Етапи контролю якості:

1. Гео-розвідка: КЯ на цьому етапі полягає в перевірці відповідності фактичних ґрунтових умов даним інженерно-геологічних вишукувань. Це може включати додаткові контрольні свердловини, статичне зондування або геофізичні дослідження. Важливо переконатися, що характеристики ґрунтів, на які спираються палі та плита, відповідають розрахунковим.
2. Влаштування паль: Це один з найвідповідальніших етапів. Контролю підлягають:
   • Геометричні параметри: Контроль розташування паль у плані (допуски, як правило, ±50 мм), вертикальності (відхилення не більше 1%) та глибини занурення/буріння.
   • Якість бетонування: Перевірка класу бетону (лабораторні випробування зразків), відсутність порожнин та розшарувань у тілі палі (наприклад, ультразвуковим методом або сейсмоакустичним контролем). Висота падіння бетонної суміші при бетонуванні методом ВПТ не повинна перевищувати 3-4 м для забезпечення однорідності.
   • Арматурні каркаси: Перевірка діаметра та кількості арматури, її захисного шару, надійності зв'язування.
3. Підготовка основи під плиту: Контроль ущільнення ґрунту або непучиністої подушки (коефіцієнт ущільнення не менше 0.95, перевіряється стандартним або прискореним методом), товщини та рівності бетонної підготовки.
4. Влаштування плити:
   • Арматурний каркас: Перевірка відповідності армування проєкту (діаметр, крок, кількість сіток), належний захисний шар бетону, правильність влаштування вузлів з'єднання з палями.
   • Бетонування плити: Контроль класу бетону, безперервності процесу бетонування, ретельність вібрування та догляду за бетоном.
5. Гідроізоляційні роботи: Перевірка суцільності гідроізоляційного шару, надійність його з'єднань та примикань до вертикальних елементів. Випробування на водонепроникність може проводитись за потреби.

Моніторинг:

Під час будівництва та протягом перших років експлуатації рекомендується проводити геодезичний моніторинг осідань фундаменту. Це дозволяє відстежувати фактичну поведінку ППФ та порівнювати її з розрахунковими значеннями. У разі виявлення значних відхилень (наприклад, нерівномірних осідань, що перевищують допустимі 0.7-1.2 см для жорстких конструкцій), можуть бути вжиті заходи щодо підсилення або коригування. Моніторинг також дозволяє накопичувати дані для подальшого вдосконалення методів проєктування та будівництва ППФ в умовах України.

Дотримання цих принципів КЯ та моніторингу є запорукою того, що пальово-плитний фундамент буде надійно виконувати свої функції протягом усього терміну експлуатації будівлі.

Інновації у клеєному брусі також потребують якісного фундаменту.