ВСТАНОВЛЕННЯ КАНАЛІЗАЦІЙНИХ СТОЯКІВ

Встановлення каналізаційних стояків в Україні суворо регламентується державними будівельними нормами (ДБН). Основним документом є ДБН В.2.5-64:2012 ‘Внутрішній водопровід та каналізація’. Цей стандарт визначає загальні вимоги до проектування, монтажу, випробування та експлуатації внутрішніх систем водопостачання та каналізації в житлових, громадських та промислових будівлях. Відповідно до ДБН, діаметр каналізаційних стояків повинен бути достатнім для забезпечення безперешкодного відведення стічних вод від усіх підключених приладів. Наприклад, для стояків, що обслуговують унітази, мінімальний діаметр становить 110 мм. Для стояків, що приймають стоки лише від умивальників, душових кабін та ванн, може бути достатньо 50 мм або 75 мм, але це має бути обґрунтовано гідравлічним розрахунком.

ДБН також встановлює вимоги до матеріалів труб, які повинні бути стійкими до агресивного середовища стічних вод, мати гладку внутрішню поверхню для запобігання відкладень, та бути довговічними. Особлива увага приділяється пожежній безпеці, зокрема, для стояків, що проходять крізь міжповерхові перекриття та протипожежні стіни, де необхідно передбачати протипожежні манжети або інші сертифіковані рішення, що відповідають класу вогнестійкості не менше EI 60. Крім того, норми регулюють розташування ревізій та прочисток, які є обов’язковими на стояках для їх обслуговування. Ревізії встановлюються на першому поверсі, підвалах, а також на кожному другому поверсі або через 20 метрів по висоті, якщо стояк має значну довжину. Це забезпечує легкий доступ для усунення можливих засмічень та діагностики системи. Дотримання цих норм є запорукою надійної та безпечної експлуатації каналізаційної системи протягом усього терміну служби будівлі. Додатково, для сучасних будівель, які прагнуть до високої енергоефективності, рекомендується розглядати питання інженерні системи в комплексі, де каналізація є важливою складовою загального проєкту.

Вибір матеріалів для каналізаційних стояків є критично важливим для забезпечення довговічності та надійності всієї системи. На сучасному ринку переважають полімерні труби: поліпропіленові (ПП) та полівінілхлоридні (ПВХ). Кожен з цих матеріалів має свої унікальні характеристики та застосування. Поліпропіленові труби (ПП), що відповідають стандарту DIN EN 1451, відзначаються високою стійкістю до високих температур (до 95°C), що робить їх ідеальними для систем, де можливе скидання гарячих стоків, наприклад, від пральних та посудомийних машин. Вони також стійкі до агресивних хімічних речовин та мають відмінні показники шумопоглинання, особливо при використанні спеціальних безшумних серій. Наприклад, труби з мінеральними наповнювачами або багатошаровою структурою можуть знижувати рівень шуму до 20 дБ(А) при швидкості потоку 2 л/с, що є значним показником для житлових приміщень.

Полівінілхлоридні труби (ПВХ), що відповідають стандарту DIN EN 1329, є більш жорсткими та міцними, що забезпечує високу стійкість до механічних пошкоджень та деформацій. Вони також мають високу хімічну стійкість, але їх максимальна робоча температура обмежується 60-70°C. ПВХ труби часто використовуються для зовнішніх каналізаційних мереж, але і для внутрішніх стояків вони є поширеним вибором завдяки своїй доступності та простоті монтажу. Важливо зазначити, що для з’єднань ПП та ПВХ труб використовуються гумові ущільнювачі, які забезпечують герметичність системи. При виборі труб необхідно звертати увагу на клас жорсткості (наприклад, SN4, SN8 для зовнішніх мереж, але для внутрішніх стояків це менш критично) та виробника, який гарантує відповідність продукції міжнародним та національним стандартам якості. Використання якісних матеріалів є першочерговим кроком до створення надійної та довговічної системи каналізації, а також важливим аспектом загального проектування будівлі.

Проектування розташування каналізаційних стояків є ключовим етапом, що впливає на функціональність та ергономіку всієї будівлі. Оптимальне розміщення стояків передбачає мінімізацію довжини горизонтальних відгалужень від сантехнічних приладів, що зменшує ризик засмічень та спрощує монтаж. Стояки зазвичай розміщують у санітарних вузлах, шахтах інженерних комунікацій або в місцях, де їх можна інтегрувати в архітектурні елементи без порушення естетики приміщень. Важливо враховувати легкість доступу до ревізійних отворів для майбутнього обслуговування.

Гідравлічний розрахунок є невід’ємною частиною проектування. Він дозволяє визначити необхідні діаметри труб для забезпечення самопливного руху стічних вод та запобігання гідравлічним ударам або переповненню. Основними параметрами для розрахунку є кількість сантехнічних приладів, їхні характеристики скидання (витрата води), та максимальна одночасна витрата стоків. Згідно з ДБН В.2.5-64:2012, для житлових будівель приймається розрахункова витрата стоків, що базується на кількості мешканців та встановлених приладів. Наприклад, для стояка, що обслуговує унітаз, душ та умивальник на кількох поверхах, діаметр 110 мм є стандартним та забезпечує пропускну здатність до 4 л/с при заповненні перерізу труби на 0.3-0.5 від діаметра. Важливим є дотримання рекомендованих ухилів для горизонтальних відгалужень (наприклад, не менше 1:50 для труб діаметром 50 мм і не менше 1:100 для труб діаметром 100 мм), що забезпечує швидке видалення стоків та запобігає осадженню твердих частинок. Коректне проектування допомагає уникнути проблем із шумоізоляцією та забезпечує безперебійну роботу всієї системи.

Монтаж вертикальних каналізаційних стояків вимагає дотримання чіткої технології, що гарантує надійність і довговічність системи. Починається процес із розмітки та підготовки отворів у міжповерхових перекриттях, які повинні бути достатнього діаметра для проходу труби та встановлення протипожежних манжет. Після цього здійснюється поетапна збірка стояка, як правило, знизу вгору. Важливо використовувати якісні фасонні частини (відводи, трійники, хрестовини), які забезпечують мінімальний гідравлічний опір та легке підключення горизонтальних відгалужень. Всі з’єднання повинні бути виконані герметично, із застосуванням гумових ущільнювачів, які попередньо очищаються від забруднень та, за потреби, змащуються силіконовим мастилом для полегшення з’єднання та забезпечення кращої герметизації.

Одним з критичних аспектів є компенсація температурних розширень полімерних труб. Поліпропілен та ПВХ мають значний коефіцієнт лінійного теплового розширення (наприклад, для ПП це близько 0,15 мм/(м·°C)). Це означає, що при перепаді температури на 50°C стояк довжиною 3 метри може змінити свою довжину на 22.5 мм. Ігнорування цього фактора призводить до деформації труб, напружень у кріпленнях та з’єднаннях, що може спричинити розгерметизацію. Для компенсації використовуються спеціальні компенсаційні патрубки, які дозволяють трубі вільно рухатися вздовж своєї осі. Також важливо використовувати нежорсткі кріплення (хомути зі звукоізоляційними вставками), що дозволяють трубі ковзати. Наприклад, один хомут фіксується жорстко (нерухома опора), а інші – вільно, з інтервалом, що дозволяє компенсатору функціонувати належним чином. Досвід показує, що правильне застосування компенсаторів та відповідних кріплень є запорукою відсутності тріщин та протікань на довгі роки, а це є частиною надійності всієї системи. Проектуючи систему вентиляції, також варто враховувати інтеграцію каналізаційних стояків.

Надійне кріплення каналізаційних стояків є обов’язковою умовою для їх стабільної роботи та запобігання вібраціям. Для цього використовуються спеціальні хомути з гумовими прокладками, які кріпляться до стін або несучих конструкцій. Інтервал між кріпленнями залежить від діаметра труби та матеріалу, але, як правило, становить 1-2 метри для вертикальних стояків та 0.5-1 метр для горизонтальних ділянок, щоб уникнути провисань та деформацій. Важливо, щоб кріплення не створювали жорстких точок фіксації, які б перешкоджали температурним розширенням, за винятком однієї нерухомої опори на стояку (зазвичай в нижній частині або безпосередньо над компенсатором).

Шумоізоляція є критичним аспектом, особливо в житлових будинках. Шум від потоку води в каналізаційних стояках може бути досить відчутним. Для його мінімізації застосовуються декілька рішень: використання спеціальних безшумних каналізаційних труб (наприклад, багатошарових ПП-труб зі збільшеною масою стінки), обмотка стояків звукоізоляційними матеріалами (мінеральна вата, спеціальні акустичні мати) та встановлення хомутів із гумовими вставками, що гасять вібрації. ДБН В.2.1-10:2024 ‘Захист від шуму’ встановлює граничні рівні шуму в житлових приміщеннях, які не повинні перевищувати 30-40 дБ(А) в нічний час, що вимагає ретельного підходу до шумоізоляції каналізації. Протипожежні рішення також є вкрай важливими. При проходженні стояків крізь міжповерхові перекриття та протипожежні стіни обов’язковим є встановлення протипожежних манжет. Ці манжети містять матеріал, що спучується під дією високих температур, герметично заповнюючи простір навколо труби після її розплавлення, і тим самим перешкоджаючи поширенню вогню та диму. Такі манжети повинні мати сертифікат відповідності та клас вогнестійкості, що не поступається класу вогнестійкості перекриття або стіни, зазвичай EI 60 або EI 90. Ця комплексна підхід до кріплення, шумоізоляції та пожежної безпеки забезпечує не тільки функціональність, а й безпеку експлуатації каналізаційної системи.

Вентиляція каналізаційних стояків, або влаштування фанових труб, є одним з найважливіших аспектів для коректної та гігієнічної роботи всієї системи. Основне призначення фанової труби – це забезпечення доступу повітря до каналізаційної системи та відведення каналізаційних газів у атмосферу. Без належної вентиляції, при значному скиданні води, наприклад, від унітаза або ванни, у стояку може виникнути розрідження (вакуум), що призведе до зриву водяних затворів (сифонів) сантехнічних приладів. Коли сифон ‘зривається’, у приміщення починають проникати неприємні запахи з каналізаційної мережі, що є неприпустимим з санітарно-гігієнічної точки зору.

Принципи влаштування фанових труб регламентуються ДБН В.2.5-64:2012. Фановий стояк є продовженням основного каналізаційного стояка вище останнього підключення сантехнічного приладу і виводиться на покрівлю будівлі. Діаметр фанової труби повинен бути не меншим за діаметр каналізаційного стояка (зазвичай 110 мм). Висота виведення фанової труби над покрівлею встановлюється таким чином, щоб уникнути потрапляння запахів у вентиляційні отвори або вікна верхніх поверхів, як правило, не менше 0.3-0.5 метра над пласкою покрівлею та 0.1-0.2 метра над схилом скатної покрівлі. Важливо передбачити спеціальні дефлектори або оголовки для захисту від атмосферних опадів, сміття та птахів, які при цьому не повинні перешкоджати вільному руху повітря. Забороняється об’єднувати фанові стояки з вентиляційними каналами будівлі або підключати їх до примусових систем вентиляції. В деяких випадках, для малих систем або при неможливості виведення на покрівлю, можуть використовуватись вакуумні клапани (аератори), які пропускають повітря всередину системи при виникненні розрідження, але не випускають каналізаційні гази. Проте, згідно з нормами, пріоритетним є класичний фановий стояк з виходом на покрівлю, як найбільш надійне та ефективне рішення.

Уникнення типових помилок при встановленні каналізаційних стояків є запорукою довговічності та безвідмовної роботи системи. Одна з найпоширеніших помилок – це неправильний вибір діаметра труб. Використання труб меншого діаметра, ніж вимагають норми або гідравлічний розрахунок, призводить до частих засмічень та низької пропускної здатності. Завжди слід дотримуватися мінімальних рекомендованих діаметрів: 110 мм для стояків, до яких підключений унітаз, та 50-75 мм для стояків, що обслуговують інші прилади. Іншою критичною помилкою є недотримання ухилів на горизонтальних відгалуженнях. Занадто малий ухил призводить до застою стічних вод та осідання твердих частинок, а занадто великий – до зливу води з випередженням твердих відходів, що також спричиняє засмічення.

Неправильне кріплення стояків – ще одна поширена проблема. Жорстка фіксація без урахування температурних розширень полімерних труб призводить до деформацій та руйнування з’єднань. Застосування компенсаційних патрубків та використання хомутів, що дозволяють трубі ковзати, є обов’язковим. Відсутність або неправильне влаштування вентиляції стояків (фанової труби) є причиною зриву сифонів, проникнення неприємних запахів та неефективної роботи системи. Фанова труба повинна бути продовженням стояка і виводитись на дах, а не заглушатись або об’єднуватись з іншими вентиляційними системами. Ігнорування протипожежних вимог, зокрема, відсутність протипожежних манжет при проходженні стояків крізь перекриття, створює серйозну загрозу безпеці будівлі у випадку пожежі. Нарешті, використання неякісних матеріалів або недосвідчених робітників може скомпрометувати всю систему. Завжди слід обирати сертифіковані матеріали та довіряти монтаж кваліфікованим фахівцям, які чітко дотримуються ДБН. Детальний розбір вузлів та технологій, а також консультація з експертами, може допомогти уникнути цих помилок і забезпечити фундамент для довговічної системи.

Контроль якості та випробування є завершальними, але не менш важливими етапами при встановленні каналізаційних стояків та всієї системи загалом. Після завершення монтажних робіт необхідно провести візуальний огляд усіх з’єднань та кріплень, перевірити правильність ухилів та наявність усіх необхідних елементів, таких як ревізії, компенсатори та фанові труби. Важливо переконатися у відсутності механічних пошкоджень труб та фасонних частин, а також у коректності встановлення протипожежних манжет.

Основним методом контролю герметичності каналізаційної системи є гідравлічне випробування. Згідно з ДБН В.2.5-64:2012, внутрішня каналізаційна мережа підлягає випробуванню на герметичність методом наповнення водою. Для цього всі випуски та тимчасові отвори заглушуються, а система наповнюється водою до рівня найвищої ревізії або до рівня верхньої точки стояка. Рівень води фіксується, і протягом певного часу (зазвичай не менше 30 хвилин) проводиться спостереження за його зміною. Допускається незначне зниження рівня води (до 30 мм) для систем без напору через змочування стінок труб, але будь-яке значне падіння або видимі протікання є ознакою дефекту, який необхідно негайно усунути. Випробування вважається успішним, якщо після закінчення встановленого часу рівень води не змінився понад допустимі норми, і немає візуальних протікань на з’єднаннях. Цей протокол випробувань фіксується у відповідному акті, який є частиною виконавчої документації будівництва. Тільки після успішного проведення всіх випробувань система може бути введена в експлуатацію. Це гарантує надійність системи та її відповідність всім технічним вимогам, забезпечуючи спокій мешканцям та довговічність будівлі. Важливо також враховувати ці етапи при загальному проектуванні будівель.